Вітаю Вас, Гість! Реєстрація RSS

Попович Анатолій Васильович

Четвер, 28.03.2024
Головна » Статті » Мої статті

Вивчення творчості Миколи Леонтовича в курсі «Інструментування та аранжування дитячого оркестру»
Анотація. У статті розкрито сутність вивчення творчості М. Леонтовича, розглянуто особливості і окреслено оптимальні шляхи вивчення інструментальник творів в колективному музикуванні.
Ключові слова: інструментальний виклад, дитячі інструменти, колективне музикування, початковий репертуар.
Згідно з навчальними планами Міністерства освіти і науки України у вищих навчальних закладах запроваджено нормативну дисципліну для студентів музично-педагогічних факультетів «Інструментування та аранжування дитячого оркестру». Відповідно до цього розроблено навчальну робочу програму. Вона передбачає завдання, співзвучні з тими, які пропонує М. Леонтович в методичній праці «Практичний курс навчання співу у середніх школах України» [ 1 ], а також з тими, які розробив О. Ростовський у «Методиці викладання музики у початковій школі» [3].
Творчість видатного українського композитора, педагога, диригента й інтерпретатора народної пісні Ми¬коли Дмитровича Леонтовича (1877-1921) здобула всенародне визнання і назавжди увійшла до золотого фонду не тільки української, але й світової музичної культури.
Музична спадщина композитора - це понад півтори сотні обробок народних мелодій, чотири оригінальні твори («Льодолом», «Літні тони», «Легенда», «Моя пісня» та незакінчена опера «На русалчин Великдень»).
При вивченні творів М. Леонтовича увагу студентів слід звернути нате, що митець розкриває зміст пісень в основному засобами хорового звучання а сареllа. Тематика народних пісень, до яких звертався Леонтович, різноманітна: родинно-обрядові, календарні, жартівливо-танцювальні та інші. Виходячи з цього, композитор застосовував різні форми музичного викладу: куплетні, куплетно-варіаційні, дво і три частинні, наскрізної драматургії.
У своїй методичній роботі «З досвіду організації шкільного оркестру» [1] М. Леонтович писав: «Спостереження, яке я виніс із своєї диригентської практики, торкається початкового репертуару для молодих оркестрів. Приходиться рішуче триматися тої думки, що відсутність у музичній літературі відповідних оркестрових розкладок стала не раз на перешкоді організації та існуванню багатьох шкільних і селянських оркестрів. Тому то щиру подяку заслужить той, хто складе хоч невеликий репертуар, пристосований для оркестрів різних типів, але з необхідною умовою, щоб партії були надзвичайно легкими для виконання новоутвореним оркестром» [1].
Отже, проблеми тогочасного початкового репертуару у музичній літературі для дитячих оркестрів співзвучні з теперішніми. В сучасних умовах для активізації музичної творчості і виконавства потрібно дбати про те, щоб педагоги і виконавці мали чим збагачувати свій методичний матеріал і навчально-педагогічний репертуар. Створення інструментувань та аранжувань для оркестру дитячих музичних інструментів на українські народні пісні у обробні М. Леонтовича для дитячого хору дасть змогу зменшити дефіцит на музичну літературу такого тилу.
Відповідно до навчального плану Міністерства освіти і науки України на заняттях у вищих педагогічних закладах із інструментування та аранжування дитячого оркестру передбачається вивчення декількох творів у обробці М. Леонтовича. На їхніх специфічних особливостях ми й зупинимося.
Побутова пісня «Дударик» [2] оброблена для мішаного, жіночого чи дитячого хорів. Цю пісню Леонтович почув у виконанні Чуківського сільського хору, коли працював там учителем. Згодом у 1904-1908рр. «Дударик» виконувався шкільним хором Леонтовича у супроводі струнного оркестру в м. Гришино на Донбасі. Упродовж півтора десятка років композитор повертався до цієї обробки, доопрацьовував та удосконалював її. Очевидно, щось глибоко особистісне було відчуте композитором у скромному наспіві першоджерела, воно притягувало його, немов магнітом; а можливо, образ сільського "Дударика" поставав у його уяві як своєрідний звуковий автопортрет.
У «Дударику» самобутній ностальгійний замальовці розповідається про дідуся, який грою на дуді час то веселив село, а тепер він помер, і «дуда його гуляє, і пищики зосталися, казна-кому досталися...» [2]. Форма твору наскрізна. Твір виконується під фортепіанний супровід з використанням музичних інструментів металофона-дзвіночка, металофона-альта, духової гармонії, румби і маракасів. У вступі задіяні всі інструменти, які в унісон підтримують сольний спів. Простеньку мелодію першого періоду дублює металофон-дзвіночок і ударно-шумові інструменти. У другому і третьому періодах проходить перегукування високих напружених регістрів металофонів дзвіночка і альта з м’якими середніми, досягаючи яскравих контрастів, витриманих на імітації «дуди», яку проводить духова гармоніка.
жартівливу пісню «Ой лис до лисиці» [2] М. Леонтович обробив для дитячого або жіночого хору а сареllа. Відомостей про походження її, час обробки та інше не виявлено. Форма куплетна. Порівняно з творами для дорослих вона простіша і виконується з повторюванням одного варіанта гармонізації для багатьох віршових строф. Твір виконується під супровід баяна, духової гармоніки, металофона-сопрано, ударно-шумових інструментів з використанням музичного вступу, який налаштовує слухача на жартівливий характер пісні.
«Грицю, Грицю, до роботи» [2] - жартівлива пісня, оброблена для дитячого або жіночого хору а сареllа. Входить до рукописного зошита «23 пісні». Форма куплетна. Твір виконується під супровід музичних інструментів баяна, металофона-сопрано, духової гармоніки, ксилофона, маракасів, тамбурина, бубна. Гриця-хитрість, лінивість і впертість - характеризує музичний вступ, побудований на синкопованому ритмі, що й створює жартівливий характер пісні.
Гра - найбільш вільна діяльність дитини, вона завжди бажана та цікава. Вона не існує без задоволення та наснаги, несе з собою енергетичний підйом, веселий настрій, захоплення і натхнення [4]. У пісні-грі «Подоляночка» [ 1 ] поставлені і описані конкретні завдання, хід, правила і вказівки до проведення гри.
Мелодія «Подоляночки» за редакцією М. Леонтовича дещо відрізняється від мелодії, яку обробив Л. Ревуцький. За своєю мелодійністю, наспівністю, з невеликими діапазонами мелодії, побудованої на поступових ходах невеликих інтервалів пісня-гра розрахована на дітей дошкільного і молодшого шкільного віку.
Пісня «Їхав козак на війноньку» [2] записана М. Леонтовичем від Я. Греха і оброблена ним для жіночого або дитячого хору. Дослідник творчості Леонтовича М. Гордійчук у примітках до цієї пісні зауважує: «Довгий час композитор вважав мелодію народною, та в жовтні 1919 року, побувавши в Кам’янці на Поділлі, він довідався, що автором її є М. Гайворонський» [2]. У пісеннику тих часів «Сурма. Збірник воєнних пісень» (Львів-Київ, 1922, с. 15) під четвертим номером подаються ноти і текст твору «Їхав стрілець». У підзаголовку до нього зазначено: «Пісня зложена в Пресовій Кватирі УСС у Тудинці над Стрипою при кінці 1915р. Прийнялася по обох боках Збруча в війську та серед народу. Слова: УСС. Муз.: М. Гайворонського». Тексти пісні в обох композиторів однакові, тільки у М. Гайворонського на війну їхав стрілець. Закономірно, що в обробці домінують басові партії. Думається, що питання авторства цієї добре знаної в Україні пісні залишається відкритим.
Музичний твір «Їхав козак на війноньку» виконується в інструментальному викладі, де задіяні такі музичні інструменти в супроводі баяна: металофон-дзвіночок, металофон-сопрано, духова гармоніка, ксилофон, ложки або коробочка.
Під час виконання твору окремо потрібно зосередити увагу оркестрантів на ритмічному рисунку пісні: поєднання рівного і пунктирного ритму має велике виразне значення для створення героїчно-ліричного образу твору.
Жартівлива пісня-гра «Женчичок-бренчичок» [2] оброблена для мішаного хору а сареllа. Взята Леонтовичем зі збірника К. Квітки «Народні мелодії» (К., 1917, № 21). Форма куплетно-двочастинна. Пісня-гра «Женчичок-бренчичок» це весела танцювальна мініатюра, сповнена гумору, цікавих виражальних штрихів, використаних з великим мистецьким смаком і тактом. Виконуючи пісню у грі, діти швидше сприймають мелодику і краще відтворюють образний зміст твору. Пісня-гра виконується у супроводі фортепіано з такими музичними інструментами: металофон-дзвіночок, металофон-альт, металофон-сопрано, духова гармоніка, вермона, ксилофон, трикутник тамбурин, маракаси. Різноманітний за викладом до кожного куплета інструментальний супровід допомагає дотримуватись загального строю пісні, де мелодія, підкріплена словами, набуває особливого значення.
Усі вище названі твори в обробці Леонтовича добре піддаються інструментуванню та аранжуванню для оркестру дитячих музичних інструментів.
Важливо наголосити, що педагогічна цінність хорового доробку М. Леонтовича постійно зростає, і це пов’язано зі зростанням ролі рідної мови, національної свідомості у сучасній школі незалежної України, зверненні до давніх традицій у побуті, зокрема до давньої системи виховання дитини у родині чи гурті, починаючи з найніжнішого малечого віку. Педагоги з усіх ареаліїв сучасної України, навіть звідти, де донедавна й не чути було українського слова, саме через спів та співо-гру прищеплюють малечі любов до рідної мови, відроджують знання народних мелодій та поспівок. Тож викликають деякі здивування і тривогу сентенції щодо перегляду ролі спадщини М. Леонтовича в українській педагогіці, зокрема: «Критично оцінюючи методичну новизну багатьох положень Леонтовича для сучасної педагогіки, слід відзначити, що вони здебільшого втратили актуальне значення, якими б передовими не були в свій час. Адже музично-педагогічна наука і практика не стоїть на місці, постійно вдосконалюючи методику музично-освітньої роботи з школярами. Але багатий дидактичний матеріал, художні обробки народних пісень мають неперехідне значення і повинні посісти гідне місце в роботі з учнями гак само, як і концептуальні підходи до музичного виховання учнівської молоді» [5].
Категорія: Мої статті | Додав: popovichanatoly (28.12.2012)
Переглядів: 5091